В загальному плані - це типова соціальна трагедія людства. Типові діти, які найжорсткіші в принципі, бо в них ще немає укоріненої, сформованої моралі (кумедно як на дітях постійно, банальною сльозодавилками вичавлюють океани сліз). Типові дорослі, які проеціюють свої проблеми на дітей, а ті їх та поведінку дорослих всмоктують як губка. Типова байдужість інших дітей (суспільства) та схвалення дій, булінга Марини проти Шідзуки (схожі люди відштовхуються і часто ненавидять одне одного. Їх проблеми були дуже схожі й одночасно різні в свої це глибині, крайнощах, концепту. Вони обидві залишилися одинокими) і нагадує тут чимось - це "Форму Голоса". Типова "Школа - як відображення у воді хвороб суспільства". Що тут було першим куриця чи яйце - навіть не важливо, бо лише є люди та їх поступки, а люди часто виявляються лайном. Як там казав Чарльз Буковскі? "Я проти всякої несправедливості проти кожної окремої людини, але як тільки люди збираються в маси, що смердять і кричать всякі ницості, починаю думати, що Атомна Бомба була найкращим винаходом людства". Так ось воно. І позаземна істота зі своєю легковажною поведінкою тільки давила, додавала драматизму, не розуміючи, що тут коїться. Інший розум. Добрий Ктулху. Щоправда кумедні моменти теж зустрічалися з чорним гумором, як дівчинка повісилася напочатку і забавно бовталася... Також було смішно, коли Такопі вбив Марину своєю диво камерою, ну лооол. Смішно і в той же час жахливо. Трагікомедія спеціально зроблена на контрастах різних розумів і т.д.

Сюжет сам по собі тривіально читаємий, структура з прийомами вельми проста та у цілому тримається на емоційних гойдалках, що паразитують та пожирають самі себе (що відверто помітно після 2 серії). Драматизм заради драматизму. Жорстокість заради жорстокості. Хоча історія жахаючи реалістична, що в плані сварок сімейного кода, що булінга, що домашнього насилля тощо.

Концепт від Такопі. Щоб зрозуміти обох і більше, йому прийшлося на собі це випробувати і це мабуть тут найсильніша сторона твору. Чому? Бо ситий голодному ніколи не повірить. Тут йому прийшлося зібрати головоломку емоцій, історій, нутра персонажів щоб щось зрозуміти.

Ще тут багато від Мадоки, Цикад і звісно Єви. Знову ця задумка: "трагедія нас усіх зв'язала" зі всіма витікаючими Єви, її для мене Святої Трійці+ «Перший ворог людини – він сам» «Трагедія проекту Єви – доля її творців» "Люди напевно єдиний вид на землі, який ненавидить себе подібних"

Стилістика цікава. Непересічна. Точно варта уваги зі усіма своїми переходами, прийомами в динаміці. Картинка сподобалася. Режисура місцями половинчато теж.

Фінал нереалістично позитивний і добре, причому не з бухти барахти, до цього прийшли збираючи пазлами цілісну картину, більш того, була сплачена ціна, тобто все не просто так. Після перегляду дуже суперечливі враження, бо місцями, після 3 серії було бажання кинути та шкодував за витраченим часом. Але пройдений шлях, час був не дарма. Тому ладно. Мабуть не шкодую. Написати, особливо на першій половині можна багато, але ніякого в цьому вже сенсу немає. Місцями тривіальний моветон, що завжди буде актуальним в своєму бруді, жорстокості тощо, і одне точно: аніме викликає різнопланові емоції і як колись писав в "Пекельна дівчинка (2005) Jigoku Shoujo" про рамки їх сетингу, всесвіту:

"Автор цього твору реально садист, взяти показати людей які майже усі в реальному житті приречені на різні страждання, фатальні невдачі, дати їм шанс на спасіння / виживання / помсту / справедливість ("світ людей - це приречення, нитки що сплітаються в ніжну і тендітну квітку Лікорсиса, несе гнів, горе та сльози. За завісою ночі НЕМОЖЛИВА ПОМСТА стане реальністю"), а ціною їм буде після смерті вічна катівня в Пеклі, бо плата душа в такому жорстокому сетингу, нашому світі. Багато хто можуть цей тайтл назвати жорстокість задля жорстокості з грою на емоціях, місцями воно може бути, принаймні більшість проблематики дійсно актуальна, але в творі присутні інші проблеми."

Тут же все виправляв Deus ex machina, a в реалі все закінчилося б сумно, що ще додає трагізму за кадром, а різні варіації ми й так побачили достатньо (депресія та приречетність через які, люди не бачать більше нічого або бачать те, що хочуть, бажають в своєму психологічному стані). Ну і Марина типовий представник персонажів у яких трабли з матір'ю. Починаючи з Кушани (манга! "Навсікая з Долини Вітрів"), потім "Євангеліоновська" Аска Ленглі Сорью і закінчуючи Принцесою Ен Таро Азулою з Sodachi Oikura Ойкура Содачі. Також цікаво, дівчата через хлопця в майбутньому горщики не поб'ють?

Вистачить, хоча можна більше, куди більше, ще.