Не очікував, що цей тайтл зможе викликати в мене такі сильні почуття огиди та жаху… ну й суму. Навіть складно оцінити його без повторного прочитання. Добре, що в нас видають (сподіваюся, якість хороша), тож буде додаткова причина перечитати.

Якщо говорити про персонажа Фос — точніше, про шлях, який він проходить, — це ледь не 10 із 10. Теми, які через нього порушуються, справді зачіпають, і до того ж органічно вплетені у світобудову.

Втім, до манґи загалом є питання. Складається враження, що в другій половині авторка вирішила ще більше наблизити історію до притчі, через що багато персонажів стали схематичнішими. І це при тому, що більшість із них і так були радше функціональними та часто обмежувалися шаблонними образами, хоча свої завершення й отримали. Деякі сюжетні лінії або закинули, або вони завершилися за кадром. Так, можна припустити, що подібне нехтування чи навіть розчарування з боку читачів було частиною задуму, але враження від цього кращими не стають.

Також відзначу, що спершу дивився аніме (двічі), і в порівнянні з манґою воно мені не зайшло. Моменти використання негативного простору та елементи боді-горору на чорно-білих сторінках відчуваються в рази сильніше. Зміни у Фос виглядають плавнішими, а не як різкий перехід 😀 → 😑. Час, проведений з Антарктикітом, теж здався мені більш значущим. Хоча адаптацію поганою назвати не можу. Та й із малюнком у першоджерелі на початку є проблеми: схожість персонажів і складність передачі руху, особливо в боях.