шкода, що дехто відкидає це аніме лише через присутність теми ЛГБТ. насправді ця тема подана досить делікатно й ненав’язливо — вона не визначає сюжет і не затьмарює головного. адже це аніме насамперед про втрату — про біль, який залишається після смерті близької людини. про спробу жити далі, коли горе стискає горло й не дає дихати. варто дивитися глибше, ніж крізь призму однієї риси чи теми — бо інакше можна не помітити історію про людське серце, розірване між спогадами й реальністю.

мало яке аніме здатне так майстерно витримати подібну "жахаючу" атмосферу, як «Хікарі». сюжет, як на мене, йде в ідеальному темпі та не стає нудно під час перегляду. музика — окрема насолода: опенінґ та ендінґ звучать неймовірно і за стилем виконання, і за настроєм — незвично, але напрочуд гармонійно.

після перегляду залишається особливий післясмак — відчуття задоволення й бажання ще. а фінал... це просто знущання, ви серйозно? чекаю на другий сезон. 10/10.