Романтичний аспект цього тайтлу непоганий, адже, на відміну від інших, де персонажі сезонами борсаються у здогадках та намірах, цілими серіями рефлексують над випадковим доторком пальчиками, тут це подано доволі прямо. Мета Яморі — закохатися в Нанакусу, тому вони... просто проводять час разом. Без непотрібних бар'єрів та обмежень.

Яморі Ко доволі (позитивно) нормальний протагоніст. Він не видає якихось надприродних чи невідповідних віку реакцій. Спочатку його подають як дещо відлюдькуватого, проте доволі швидко стає зрозуміло, що він не має проблем з людьми, не слабкий духом. Та й взагалі молодець, розумник, ще там якийсь.

Мені не надто подобається Нанакуса як персонажка, адже автор використав троп "багато років" і, класично, не зміг це якось виправдати. Несерйозна поведінка допустима в будь-якому віці, проте під нею повинне бути щось більше. Так, Нанакуса інколи буває серйозною, проте... Якось цього не вистачає. Мене не переконало. Чому було не зробити героїню вдвічі молодшою, десь двадцятирічною — (зі збереженням моменту старшості, якщо вже так хочеться автору-фетишисту, проте одночасно в межах розумного) — не ясно. Натомість маємо літню даму зі свідомістю студентки.

Не зовсім зрозуміла роль Асай Акіри. Вона не класична закохана подруга дитинства, не виступає антагоністкою вампіризації Ко. Також причини її проблем зі сном немов ніяк не представлені (чи вже забув). Тому... що?