• Фінал іллюструє усю картину (і трішки в дусі "Євангеліона." Навідь декого придушили:З В "Ergo Proxy" теж була арка де чГг Вінсент декого душив, а може і не одна/раз). Надто швидко, якось зжато, якщо не частково сумбурно все закінчилося. Сенс зрозумілий, аналогічно символізм з відродженням тощо. Але чогось не вистачає, є враження що автори перескакували та залишились якісь пробіли, дірки? Ладно, бо знову буду повторюватися. Сподобалося до топа і те добре.

• Персонажі часто змінюють одне одного, як в калейдоскопі, теж саме і з різними подіями, ситуаціями. Але все одно непогано зробили. Хлопець, чгг тут гарем з красунь (та Діо...) зібрав і отримав неочікуванмй поцілунок (тепер розумію, чому вона така холодна під кінець була, бо були ще варіанти? Лол). Нехай трохи здивувало в продовженні, що не було почато ні одної яскравовираженної романтичної лінії, але це нормально, бо люди були зайняті, сконцентровані на іншому і їм неважливі такі дрібниці в цей момент + Алекс Роу месник однолюб, а у Софії борг з відповідальністю теж виявився важливішим за почуття. У цілому, вони більше за всіх і сподобалися Алекс Роу та Софія Форрестер. Також далеко не всі персонажі дожили до фіналу, позитивні теж, на жаль. Принаймні це показує, що у авторів, як і в деяких персонажів були яйця та вони загинули за щось, їх смерть не була марною і в тому дусі?

Єдине, на жаль, деякі персонажі негативного плану, були доволі карикатурними, хтось навіть вмикав режим мвахаха.

• Стилістика тих років (мова про дизайн персонажів теж) - це те що ми майже втратили на цей момент (Sonny Boy як виняток ото що, може ще щось). Від подібного стилю та освітлення в Лейн до Товариства Сірокрилих тощо. І... як же полюбляли Gonzo в свій час гратися з 3D.