Остання серія була непогана, проте для мене вона лише змінила суть критики — гадаю, було б краще, якби історію скоротили до епізодів 6 і дали більше часу Кудо та його трагедії. А так про все — і ні про. А тому й враження ніякі.

(Несподівано) Мені не надто сподобалися персонажки (на чоловіків просто байдуже):

• ГГ-ні типу під 30, але на практиці вона підлітка.
• Її неймовірно вересклива та гіперемоційна (так, я пишу це під аніме) найкраща подружка-(трохи)_пустоголова_білявка (якісь асоціації з телесеріалами, фу).
• І… Куджірай-Бі. Довго не міг зрозуміти, що саме викликало у мене таку підсвідому відразу. Доки не усвідомив, що від її постійної усмішки (замість будь-яких емоцій) та немов наперед заготовлених реплік аж смердить фальшю. Загалом в неї дуже дивна авра, і, як сказав Кудо наприкінці — він її так до ладу і не знав (а нам не розкрили).

У контексті героїнь було дуже багато розмов про пошук самих себе, чи себе самих, або ж семе сабих… Проте, попри кількість повторень, ця тема з самого початку почала буксувати на місці, та й загалом через такі собі інстаграмні вайби її дещо складно сприймати не іронічно.

Троп з небажанням рухатися далі через втрачену подружку нагадав ситуацію Шінтаро Кісараґі, навіть здібність його очей пов'язана зі спогадами. Хоча там це реалізовано краще, адже окрім зацикленості на минулому бро поринув ще й в саморуйнування.

Щодо всього іншого — зроблено справді добре. Непогана музика та візуал з наслідуванням старих стилів та ностальгічна атмосфера (принаймні, в перших серіях. Надалі вона чи то зникає, чи просто звикається). Але ці аспекти не те щоб важливі