Інклюзії Фосфофіліта чудово взаємодіють із іншими матеріалами — це дозволяє йому легше замінювати втрачені частини тіла.

Першими Фос втрачає ноги та приблизно третину пам’яті разом із ними. Це стається через Вентикрокус, яка заманює його в пастку місячників. Частини мушлі Акулеатуса, які отримує Фос, містять агат, що стає заміною. Нові ноги дозволяють йому бігати з приголомшливою швидкістю.

Руки під час зимового патрулювання забирає крига. Натомість Фос починає використовувати сплав золота й платини. Він розподіляється по всьому тілу, компенсуючи крихкість самоцвіта, через що Фос збільшується в розмірі. Сплав може набувати різної форми, але його вага значно уповільнює рухи. Відсутність контролю над новими руками призводить до викрадення Антаркта на Місяць, що глибоко травмує Фос. Він переймає риси колишнього напарника й зациклюється на його поверненні.

Голову Фос втрачає в бою з місячниками, і це залишає його тіло нерухомим. Кернґорм пропонує пересадити Фосфофіліту голову Лазурита. Після операції Фос проводить 102 роки без свідомості.

Разом із частиною тіла Фос переймає кмітливість і допитливість Лазурита, що спонукає його продовжити давно відкладене розслідування зв’язку між місячниками й Адамантом. Для цього він обманом потрапляє на Місяць, де знайомиться з Ехмеєм, який дає йому такі жадані відповіді, яких Фос не міг отримати від учителя. Вони укладають домовленість: в обмін на молитву Адаманта місячники відновлять роздроблених товаришів. Фос успішно переконує кількох самоцвітів приєднатися до нього, але більшість вважає його зрадником.

Як з’ясовується, справжня роль Фос у плані Ехмея — замінити Адаманта. 300 років беззмістовного існування, позбавленого визнання, стають підґрунтям для перетворення на псевдолюдину. Останнім поштовхом стає найлюдяніша з емоцій — жага помсти. Під час останньої спроби домовитися із самоцвітами на Землі його розбивають і закопують, забувши про нього на 220 років, доки Адамант частково не відновлює його. Повернувшись на Місяць, сповнений гніву, Фос збирає величезну армію, з якою розтрощує всіх самоцвітів. На цей момент він уже не може згадати ні обіцянку, дану Кіновар, ні себе колишнього. Він добирається до учителя й розбиває його. Від Адаманта Фос отримує око, яке вставляє собі. У результаті Фос, полишений усіма на самоті на Землі, проводить 10 000 років, занімілий від спогадів, що нахлинули разом із новим органом. Він стає божеством і відправляє всіх нащадків людства в небуття.

Знову залишається наодинці на довгий час, поки не з’являється нова форма життя, дружба з якою допомагає Фос краще зрозуміти себе. Коли Сонце входить в останню стадію життя й розширюється, він вирішує залишитися на Землі, завершуючи стирання людства.