Харада майстерно грає на межі - між потягом і відразою, ніжністю й агресією, бажанням і страхом. ця історія, яка не підлаштовується під очікування, вона їх ламає. я за це її неймовірно обожнюю! герої тут небезпечні. перший як ніж у подушці: на вигляд м’яко, а потім не встигаєш зрозуміти, звідки тече. інший - як порожнеча в очах дитини, що навчилась виживати мовчки. разом вони створюють щось, що неможливо назвати. це вже система самознищення, тому звичайно ви зможете відчувати дискомфорт. не читайте, якщо шукаєте романтики. робота для тих, хто готовий дивитись у тріщини людинкам, не відводячи очей, але емоції точнесенько отримаєте! ^_^