Той момент, коли не розумієш абсолютно нічого, що відбувається на екрані, але тебе таки щось тримає. Ще не покидає відчуття того, що в будь-який момент з екрану монітора може вилізти та сама Лейн і почати мені говорити якусь чухню.

Не зрозуміла абсолютно нічого навіть після рандомного огляду на Ютубі, але при цьому не можу назвати це аніме дурнею.

Багато хто аналізує його довго і нудно, вбачаючи якісь сенси про особистість людини і релігію, але особисто для мене - це історія про глибоку самотність, де у власній “сім'ї” за сімейним столом всі мовчать. А коли відбувалися якісь діалоги з матір'ю, то вони були максимально однобокими. Єдиним промінчиками сонця в похмурий день були: батько і подруга Лейн, і я аж затамовувала подих, коли відбувалися їхні взаємодії.

Я занадто stupid для того, щоб аналізувати цю історію на якомусь дуже високому психологічному рівні. Ще передивлятися знову, щоб зрозуміти більше за межею моїх сил на данний час.

Думаю, що кожному варто переглянути це аніме хоча би для ознайомлення і занурення в неймовірну атмосферу. Але якщо серед глядачів є ті, хто його кинув на якійсь серії, то не смію засуджувати, бо воно не для всіх.