Подивившись декілька серій здалося не таким вже й поганим, далі дуже бентежили вчинки та поведінка головного героя, він здався дуже самозакоханим, впевненим дурноляпом. Його вчинки псували атмосферу, робили її тривожною і навіть болісною. Та все витягнули персонажі і, як не дивно, сюжет, тож я продовжив дивитися і не шкодую.Подивившись далі я зрозумів головну задумку автора і все стало на свої місця. Сім смертних гріхів. Субару - гординя. Відьма - це аналог токсичних стосунків, Емілія - чистих, заради яких головному герою доведеться змінюватися, щоб бути їх гідним. Рем - самопожертва та, мабуть, залежність (швидше щось на межі здорового). Тому питання до його поведінки в мене відпали і я нарешті зміг насолоджуватися всім іншим.Дуже чесно та глибоко показують стосунки між людьми, та сцена з Рем була такою егоїстичною та водночас людською, адже так зручно тримати біля себе людину про всяк випадок. Але чомусь не викликали сильних почуттів деякі драматичні сцени, бо розумів, що Субару може переродитися та все змінити, якби дивився щотижня, а не за раз - ефект був би іншим. Якщо сприймати все що відбувається на екрані як метафору на реальне життя - отримаєте не лише драму та екшн, а й щось глибше.