Нерви в консерви. По-перше, питання по жанрах. Ні комедії, ні романтики тут не побачив. Можна було б сміливо бахнути буденність і не паритися. Якихось розривних кеків тут не було. Юкі та Міяко майже весь час були в компанії однокласників, а не вдвох. Інколи здавалося враження, що вони і не зустрічаються зовсім. Супер слабка комедія, і ще слабша романтика.

Сюжет. Є чувачок, просто ні на що не здатний. І він зустрічається з супер пупер красунею. Хтось скаже, ну база. Але мене це вже бісить. Я розумію, що це орієнтовано на домашніх чувачків, для яких підняти чашку наповненою на половину чаєм це вже перемога, а дивитися прямо в очі вони можуть тільки своїй мамі, але кемон. Юкі неймовірно ніякий. Може в цьому і комедія, що Міяко його постійно дефає, аля для мене це трагедія. А у Міяко спостерігається комплекс мамочки. Вона ревнує Юкі до всього. І до свого кєнта і до маленької дівчинки, яку Юкі врятував на річці. А Юкі лише соромиться та посміхається.

Якихось милих, ліричних моментів не було. Вони всією своєю бандою просто ходять туди-сюди. То в волейбол, то на шашлички, то на річку, то фестиваль, то спортивна естафета. І все — бандою. Виглядає все це звісно мило, вони всі такі чемні, турботливі, веселі. Якщо фулл заради милої атмосфери, без будь-якої глибини, ок, можна глянути.

Після серії третьої, я зрозумів що це кінець і пішов приніс жертву у вигляді гарячої чашечки чаю богу пришвидшення і він дав мені можливість підняти швидкість до х2,5. Інакше б я не вивіз.

А закінчити все це хочу фразою Хачіміцу Юй:"Не можу зрозуміти, чи це дитячий садок, чи літня парочка".