Повністю погоджуюсь. У Haibane Renmei глядач пізнає світ разом з Раккою, відчуває її хвилювання через потрапляння у невідоме місце без жодних спогадів, а не існує окремо слухаючи монолог який розповідає кожну деталь.

Автор намагається донести меседж “цінуй те що маєш, те що навпроти тебе”, використовуючи, наприклад, стіну як символ недосяжного горизонту, або забутий сон, на спогад якого йде безліч зусиль і не приносить бажаного результату.