Коли я тільки почала дивитися третій сезон, навіть уявити не могла, що наприкінці зможу хоч трохи зрозуміти Акіто, не кажучи вже про те, щоб відчути симпатію. Але фінал став для мене приємною несподіванкою.
На мою думку, авторка дуже тонко побудувала сюжет і розкрила своїх персонажів. Ми не стільки пробачаємо їхні вчинки, а починаємо розуміти їх та даємо ще один шанс.
Мені подобається, що це аніме не використовує базове кліше “любов усе вилікує”.
Насправді це дуже психологічна історія. “Прокляття” тут для мене стало порівнянням травм, будь то з дитинства чи можливо дорослого життя.. страху, почуття провини, токсичних стосунків, контролю, самотності. І гадаю авторка дуже вдало показала не лише те, як ці травми руйнують людину, а й те, що означає почати від них зцілюватись.
Герої не просто розривають “прокляття”, вони розривають цикл насильства та болі.
Саме ця глибина як на мене підіймає аніме вище за типові романтичні історії.
Коли я тільки почала дивитися третій сезон, навіть уявити не могла, що наприкінці зможу хоч трохи зрозуміти Акіто, не кажучи вже про те, щоб відчути симпатію. Але фінал став для мене приємною несподіванкою.
На мою думку, авторка дуже тонко побудувала сюжет і розкрила своїх персонажів. Ми не стільки пробачаємо їхні вчинки, а починаємо розуміти їх та даємо ще один шанс. Мені подобається, що це аніме не використовує базове кліше “любов усе вилікує”.
Насправді це дуже психологічна історія. “Прокляття” тут для мене стало порівнянням травм, будь то з дитинства чи можливо дорослого життя.. страху, почуття провини, токсичних стосунків, контролю, самотності. І гадаю авторка дуже вдало показала не лише те, як ці травми руйнують людину, а й те, що означає почати від них зцілюватись. Герої не просто розривають “прокляття”, вони розривають цикл насильства та болі.
Саме ця глибина як на мене підіймає аніме вище за типові романтичні історії.