Особливих очікувань від цього сезону на фоні 2-го не було, адже що може бути цікавого в проміжних битвах — проте він здивував. Починаючи з кіношної режисерської роботи і закінчуючи власне битвами.

Чимало хороших ракурсів, чимало хороших сцен. Інколи повільних та навіть меланхолійних, хоча, здавалося б, у нас тут енергічний шьоненчик нового часу.

Ця природня та, на диво, багатокадрова розмова з Хакарі одним ракурсом просто божевільна. Багато кадрів, ще за часів манґи, стали мемами.

Говорячи про сюжет…

​Перший сезон починався доволі банально і він мені досі не подобається. Можна було очікувати 100500 серій типового шьонену, проте Шібуйський інцидент, що тільки міг, те й перевернув. Третій сезон відбувається взагалі в іншому сетинґу, тому плюс за сміливість та різноманіття, так би мовити.

Спостерігаючи за розгортанням плану Кенджяку, за тим, скільки було проведено підготувань для нього — приємно усвідомлювати, що всі події мали хоч якийсь сенс та вплив. Усе складається в цілісну історію.

Який ж це кайф, кожен епізод це мистецтво, сюжетно звісно в когось можуть зʼявитись сумніви, але візуально тут без вагань пік сінема. Тільки через появу Хіґуруми можна макс. оцінку поставити, але от і інші персонажі просто клас, за історіями Меґумі, Юджі та інших персонажів було цікаво спостерігати. Цілком заслужено 10/10!

Cursed Technique; Absolutely Cinema. Наступна сходинка величі, битва Хакарі.