Дивно, думав, що кинув хоча б щось...

Думав споглядатиму яйчатину з різними елементами та смачною, фігурною Утахою як вишнею на торті з усіма витікаючими, а отримав драму з сейненом та іншим. Сюжет/історія тут оповідала про тернистий шлях Утахи та мгг у створенні аніме, адаптації з її новели та самої новели яку писала/дописувала зі змінним успіхом сама Утаха. По-різному все тут сприймалося. Діалоги різні, є у справі, є проста балаканина. Читалося часом цікаво, часом... не дуже. Подача матеріалу нормальна/непогана, тексту пристойно, який не завжди цікаво читався, що місцями нудно було (багато затягнутого як не крути=/) і часом на короткий термін припиняв читати, але. А ось мальовка з усіма витікаючими мені сподобалася, вона якісна, дизайни теж, отож, місцями чібі все ж таки зловживали, коли сунули не завжди до місця.

У будь-якому випадку пародія у пародії продовжує свою ходу (не зовсім). Момент де Утаха переказувала саме аніме і, таким чином, вже собі давала шанс, бо це її рут. Також автор смішно крутив свої ж історії, буквально в 44 розділі, сторінці 28 - показували нульову серію з аніме або початок 4 розділу тому підтвердження + на цьому моменті згадав "Меланхолію Харухи Судзумії" (на неї теж вистачало прямих "відсилань", і не тільки її) і з того, як Харухі про Мое говорила. Крім цього автор добре розібрав/пройшовся по безлічі "технічних проблем" в анімеіндустрії (зрозуміло, манги і ранобе це теж стосується). Добре автор подекуди показував (том 2, глава 7-8) як робляться справи в аніме/мангах/ранобе. Як виходить сумбур, зім'ятість, злиті персонажі, теми та фінали (манга під кінець прямий про це була), виходять безглузді слизькі геппі енди і т.д. Не хочеться насправді починати, бо писати дофіга і більше (навіть про капіталістичній системі "пройшлися побіжно"=/ Це все було подано через знаходження балансу між мистецтвом і комерцією) + дещо було в самих аніме, руту кудере.