Сортування
думаю, до сучасніть/майбутнє можна ще додати Відьмоварту через Моріхіто (чувак має силу оні, шо ше я можу сказати😔)
тільки після створення правки до мене дійшло, що можна було б назву із "Зламана" написати до синонімів. 🥲
ще можна додати:
Мацукі Роджіон - у ранобе згадувалося, що той має російський зовнішній вигляд та акцент. на вікі точно про національність не знайшла, але його образ утворили з головного героя "злочину та кари" достоєвського (про це можна почитати тут у розділі Trivia).
ще би додала персонажів з Roses and Champagne, якби там були додані персонажі, а так просто залишу цю манхву для відому.
найбільше, про що я шкодую, це те, що не дивилась цей тайтл пришвидшено (і те, що видалила частину свого відгуку, через що його продовження доведеться дописати пізніше), бо це могло би врятувати декілька моїх нервових клітин при перегляді та (можливо) справити трохи краще враження, бо коли одну з серій я все таки через обставини дивилась у 2х мій мозок плющило набагато менше.
- схоже, аніме-Дадзая я буду недолюблювати що й у BSD, що й тут - загалом від аніме-Дадзаїв сам літератор почав дечим асоціюватись у мене із Тарасом Шевченко: що й Шевченко поставили в один лише образ кріпака, що й Дадзая в образ самогубця, коли у них було багато й інших фактів у житті. до того ж аніме-Дадзая якось масово романтизували, що особисто мені не в'яжеться із реальним літератором, від 1 тому манґа-адаптації Краху людини кидає в сироти. 5/10.
з усіх історій можу похвалити Сатоу (?) та Ейші (?), бо як на мене там було мінімум флешбеків та загалом персонаж поданий із гнильцем у вигляді його страхів та тим, як ці страхи утворили його принципи в новому світі, розділивши людей на чорне та біле. з приводу Ейші, тут також чудово вписалось те, що гниль, яку принесло до села Вічного дерева, не було прибрано, а навпаки розпущено, та маленький breakdown усвідомлення Ямади. особливо нічого більше про ці дві історії не скажу, бо спойлерити на мою думку найкраще в цьому аніме було би вже breakdown-ом для мене.
щось схоже намагалися зробити в історії Юріко та Хікарі, гойдаючи на заржавілих емоційних гойдалках від "я погана" до "я добра" а потім туди й сюди декілька разів... але після історії Сатоу його чорно-білі погляди перейняли автори, від чого цей різкий перехід з "жадібної й ніби-то безсердечної людини" до "янголятка" виглядає пусто. (чи може то так каже моя внутрішня дитина, в якої була вибудувана подібна ситуація, і я так і залишилась із приколами підсиленої жадібності та доволі не емпатичною поведінкою; тому навіть залишити якусь із цих рис у Юріко було би більш реалістично, аніж у що вийшов фінал їхньої історії).
для тих, хто збиратиметься дивитись це аніме, краще не вибудовувати якихось надто великих очікувань від цього тайтлу - скоріш за все Ви будете розчаровані так само, як і була я, коли усвідомила, що в першу чергу це типовий ісекай із декількома власними приколами із образом Дадзая у головній ролі, та й усе, якщо говорити про тайтл у цілому без спойлерів. + треба бути готовим до деякого фан-сервісу в першій частині аніме та трошечки-трошечки у кінці.
якщо ж ми розглядатимемо персонажів та серії окремо, можна було б сказати, що сама задумка їхніх історій цікава, але виконання... по суті, воно складається лишень з монологу персонажів та вічних флешбеків, які на рівні частоти появи можуть конкурувати із Вбивцею Демонів. через цю проблему персонажі зовсім не відчуваються, особливо коли намагаються вичавити із них драму, а ти попросту не бачиш, за що переживати.
з приводу прийомів, застосованих у аніме декілька разів, які мені зайшли, це рівень дивини жгг. протягом усього аніме вона залишається такою самою чимось збоченою та одержимою (на початку) на своїй меті, та в той самий час у неї й відбуваються зміни принципів, яке не угробили у зміну самої персонажки, бо нам так і залишилась та сама Томоко, що сприйняла свою ситуацію дещо інакше
ще прикольною штукою були відсилки на інші аніме (їх вже не перерахую, але вони дуже помітні). але хоч і на початку воно було доволі плавно та іноді, у кінці їх так багато накрутило, що так само злегка накрутило і голову від різкого переходу, тому для кого мінус, для кого плюс.
та прийом із уявою жгг, з якого й будується увесь сюжет, у кінці починає набридати, через що відразу передбачаєш, що є правдою, а що фантазією (та все ж на одну чи дві таки можна попастися). це іде радше в мінус.
отже, висновки. чи варто Вам дивитись це аніме? можливо. чи зайде Вам воно? точно не факт. 8/10.
що ж, це було дуже, дуже своєрідне аніме, й зрозуміло через що більшості воно не зайшло, відчуваючи іспанський сором за жгг. та все одно це був цікавий experience, який мені зайшов.
у коментарях до тайтлу бачила думку, що це аніме радше для подібних самітників, що намагаються грати роль більш соціальної людини, і я погоджуюсь із цим твердженням - дуже багато я себе бачила у діях жгг: й ці вічні уявні моменти про щасливе соціальне життя; й довгі, неможливі спроби з кимось заговорити; й навіть ті моменти про єдину подругу та ситуації з середньої школи. коротше кажучи, особисто для моєї ситуації ой як життєво, і це й основна причина, через що я не те щоб і крінжувала зі збоченості Курокі.
з приводу того, що мені не сподобалося, так це не дуже розкриті теми другорядних персонажів: хоч і відразу йде плюсом те, що вони проживають своє життя, на що можна відволіктися від жгг, цього ніби було недостатньо, бо цікавість до деяких вже заґрунтували, та не проявили. до прикладу
- ще з приводу Томоко й Томокі, для тих, хто не знав, у кінці серій після кожного ендінґу й відбуваються їхні розмови, про які вони домовились у першій серії.