Волейбол!! Битва на Звалищі: Повне Занурення / Огляди / Hikka

"Дякую, що привів мене у волейбол."

Якщо ви читали мій ТГ-канал, то знаєте, що дивитись «Волейбол!!» я почав суто через український прокат фільму «Битва на Звалищі». Не те, щоб я не збирався його дивитись і його не було у моєму списку запланованих, ні, я хотів його подивитись, але колись-колись, коли мені буде нема чого дивитись. У мене вже була сформована думка, щодо цього тайтлу, по відгукам з інтернетів і, зокрема, з відео Першого Ведучого. Я знав, що це круте аніме про спорт, от прям топ-тір, але мені було не те щоб цікаво дізнатись чому ж саме. Повна історія мого знайомства з цим тайтлом, я дуже сподіваюсь, створиться до виходу наступного фільму, а можливо і набагато раніше та буде опублікована тут, а зараз хотів би сфокусуватись саме на фільмі.

Я пішов на фільм з другом, який, на відміну від мене, не встиг додивитись «Волейбол!!» до фільму, зупинившись десь на початку другого сезону. Ідучи на фільм, мені було цікаво скільки ключових подій і моментів йому заспойлерять. Відповідь вбила. Нуль.

Тобто звісно багато прийомів, які гравці вивчали далеко не за один день, та факт того, що Карасуно зустрілись з Некома в третьому раунді, означає що вони про виграли міжшкільні та здобули перемогу в двох раундах Національних, але їх не показували від слова зовсім, і це при тому, що флешбеків тут дай боже.

Це нереальний плюс. Чому? Бо фільм фокусувався виключно на "тут і зараз" і змушує нас фокусуватись виключно на персонажах, що зараз на гральному майданчику, на їх емоціях, мотивації, передумовах та прагненнях. Коли я побачив хронометраж у 85 хвилин, я подумав, що якось малувато і навіть дуже, бо, наприклад, на Шіраторідзаву було виділено 10 епізодів у якості окремого сезону, що, на секунду, 200 хвилин - понад 3 години. Так, звісно, там було 5 сетів, але останній матч «До Вершини» проти Інарідзакі теж тривав протягом 10 епізодів, але там вже 3 сети. Як пізніше виявиться, 2-ий сет у фільмі ще й був дуже сильно порізаний(не відносно манґи, яку я не читав, а відносно рахунку).

В результаті, з фільму я вийшов з нереальним відчуттям "хочу ще", але зовсім не через хронометраж.

Практично для кожного гравця Карасуно є свій відповідний опонент в Некома, і в цілому вся ця ідея "стінки на стінку" - це саме те, що і представляє з себе «Битва на Звалищі». Всі ці протистояння круто прогресують, але фільм, очевидно, фокусується на протистоянні Кенми та Хінати, а особливу увагу приділено персональному розвитку і висвітленню бекграунда першого, при чому у дуже цікавий спосіб. Нам неодноразово протягом фільму показуватимуть їхню першу зустріч, коли Кенма відповідав на питання Хінати про його команду і ставлення до волейболу. Весь фільм є маніфестацією відповідей на ці питання, які Кенма протягом матчу буде знаходити для себе, і передумовою цьому буде, звісно, Хіната і його незламний дух.

На відміну від «До Вершини», де у 2-му раунді Національних, Кенма розкривався через багаточисленні флешбеки від першої особи, фільм розкриває його розвиток через призму Куроо, який свого часу і втягнув його у волейбол. Кенма буквально приріс до волейболу через свого друга і не міг знайти для себе якоїсь іншої мотивації знущатись над своїм слабким тілом, окрім як заради Куроо і, в подальшому, Некоми. У фільмі дуже багато флешбеків з їхнього дитинства, які оповідаються з обох боків, що до цього траплялось лише з Осаму і Ацуму з Інарідзакі.

Заклав ідею бажання перемоги в Кенмі під час їх тренувальних матчів Хіната. Скоріше за все, Кенма хотів не стільки перемогти у матчі, скільки перемогти Хінату, а саме довести його до відчаю, коли його яскравий характер, любов і хист до волейболу та бажання перемагати не стали б йому у нагоді.

Навіть навпаки, ці фактори Кенма на певний час обернув на свій бік, змушуючи Хінату приймати м'ячі, які лише він міг прийняти, що значно ускладнювало б подальші маневри під час ралі і на деякий час виводило його з гри. Кенма насолоджувався відсіканням можливостей Хінати у матчі, що яскраво лунало у його фразі.

"Залишайся цікавим, чуєш?" — Кенма до Хінати.

Для Хінати це, в свою чергу, було справжнім ударом, адже Каґеяма не дає паси тим, у кому не вбачає потенціалу, і на певному етапі матчу паси на удар для Хінати дійсно перестали з'являтись. Кенма підлаштовував все так, щоб те, що Хіната почав думати і аналізувати під час гри, грало проти нього, що дуже сильно працює, так як це той скіл, який він відпрацьовував найбільш незвичним для себе шляхом і заради якого старався найбільше.

І хоч це і зайняло певний час і я навіть повірив, але Хіната вийшов з ситуації, як загалом і завжди це робить - фразою з розряду "це ще не кінець". Точне формулювання я не пам'ятаю, але, здається, там було щось на кшталт "якщо у мене не виходить — це не привід зупинятись і не викладатись на повну".

Хіната знову зробив щось на рівні дива і в 3-му сеті Кенма прагнув перемогти за будь-якої ціни і повністю віддавався грі, не зважаючи на пекельну втому.

Він захотів грати. Йому стало весело грати.

Перед походом у кіно мені подруга сказала, що постановка кадрів, ракурси та камерамени у фільмі - відвал їбал. Я досить скептично віднісся до цих слів, бо такі речі залежать від сприйняття, але потім я зрозумів, що вона не перебільшувала... Кадр перестав фокусуватись на гравцях. Тепер кадр фокусується на корті. Дуже багато кадрів, де ракурс абсолютно статичний, як у справжньої камери на матчі. Натомість у кадрі рухаються гравці: зникають одні, з'являються інші, змушуючи очі неупинно бігати, а потім м'яч підіймається вгору і ракурс проводжає його на іншу половину.

Але це ще не ахуй...

Ахуй, це POV...

Дуже багато секвенцій з видом від першої особи, деякі з яких є дуже тривалими і змушують навіть глядача втомитись, наче це він грає. Мова про Хінату, коли того Кенма загнав у кут, і про самого Кенму, випадок якого є неймовірно крутим режисерським прийомом. Я ще на половині фільму помітив, що якось не часто нам показують очки, а під час третього сету, коли флешбеки Кенми майже закінчились, я вже не пам'ятав коли востаннє бачив табло. Починається секвенція з точки зору Кенми.

Наднапружене ралі, нереальні сейви, сети, спайки та блоки.

М'яч підіймається високо вгору, перелітаючи на половину Некома.

Час зупиняється.

Панорманий огляд корту.

Перехід у тренувальний матч між Карасуно та Некома.

Такий самий панорамний огляд корту з очей Кенми.

Повернення до гри.

Підготовка до прийому м'яча і пасу для ударника.

Дотик.

М'яч зісковзує через піт і падає на підлогу.

Нас відпускає: починаються ракурси від третьої особи, коментатори зазначають, що таке трапляється, глядач знову починає дихати. Тут лунає фраза від Хінати, щоб йому дали м'яч, адже далі його черга подавати, але у відповідь він отримує

"Все скінчилось."

Хіната, не розуміючи про що мова, повертає голову назад.

Нам показують рахунок.

Некома проти Карасуно - 21:25.

Карасуно проходять у чвертьфінал.

В результаті, з фільму я вийшов з нереальним відчуттям "хочу ще", але зовсім не через хронометраж.

...а через це.

Нас, глядачів, змусили переживати гру, посадивши у голову Кенми, який так само, як і Хіната, хотів грати і грати. Він ніби тільки почав насолоджуватись волейболом, але, як відомо, усе найкраще закінчується швидко. Я повторюсь, НАС ЗМУСИЛИ ПЕРЕЖИВАТИ ГРУ. Три хвилини ми спостерігали за усім з перспективи Кенми і за ці три хвилини нам захотілось ЩЕ викластись на повну. Кенмі захотілось викластись на повну. Але це був кінець гри.

Наостанок добивають цей глядацький емоційний безлад слова Кенми до Куроо:

"Дякую, що привів мене у волейбол."

Дякую, що читали.

Волейбол!! Битва на Звалищі: Повне Занурення

Обговорення

Ви не авторизовані