Тунель, що здійснює бажання / Огляди / Hikka

— Я, певно, лячніший за тунель, чи не так? —...Зовсім ні.

В усіх є щось, що вони втратили і хотіли б повернути попри все. Каору Тоно — не виключення. Все його життя розлетілось вщент після смерті його молодшої сестри Карен, через що його мати пішла з сім'ї, а батько став пити. Одного дощового дня безпристрасний до життя Каору зустрічає після школи на залізничній станції дівчину без парасолі, що виглядає не менш депресивно. Після оповіщення про затримку потяга між ними зав'язується діалог, в результаті якого хлопець позичає дівчині на ім'я Андзу Ханашіро свою парасолю.

Як виявилось наступного дня, ця дівчина тепер вчитиметься з ним в одному класі і перше враження на решту учнів вона формує кулаком в обличчя бикуватої однокласниці. Повернувшись того дня додому Каору знаходить знову п'яного батька, який у алкогольному раші доходить до висновку, що в усіх бідах винний його син, через що той тікає з дому і натрапляє на деяку печеру. Побачивши вглибині світло, він заходить в неї та потрапляє на підтоплену кленову алею, і, трохи пройшовши нею, він знаходить на воді знайомий дитячий кАпець(навіть не думайте). Глянувши на підошву він усвідомлює, що йому не здалось, адже на ній було написано ім'я його сестри "Карен". Він здогадується, що ця печера — це "Тунель Урашіма", який був лише місцевою легендою, за якою ті, хто в нього зайде, зможуть здійснити своє будь-яке бажання, але натомість повернуться з нього через 100 років. Каору поспішає додому, де його зустрічає батько, який починає вибачатись за сказане і просити, аби той більше не тікав з дому на тиждень. Подивившись на дату, Каору розуміє, що те, що здалось йому кількома хвилинами у "тунелі", назовні було десятками годин.

Наступного дня після школи він знову прямує до таємничої печери, але, опинившись в ній, помічає Андзу, яка стежила за ним. Після пояснень хлопця дівчина пропонує альянс, щоб дослідити і використати цю аномалію, адже, як стає очевидно, їй теж щось потрібно від тунелю.

Від зав'язки тягне повнометражністю, адже зараз будь-яке повнометражне аніме — це або ванільна романтика з трагічним підтекстом, або містико-фантастика(або, як в даному випадку — і те, і те). Окрім цього, жодна з задекларованих ідей не є якоюсь новаторською, а загальна концепція мені нагадала «Прихисток Заблукалих»(якщо ви мали невдачу це дивитись, то ви зрозуміли).

Одразу скажу, я оцінив цей фільм на 7.7, які я йому нашкрябав з візуалу і взаємодії персонажів(якісної, а не кількісної). Фактично їх близько 15, на ділі — 3.5, а насправді 2. Мені сподобалось, що маючи невеликий хронометраж, його не розтягували на непотрібних персонажів, які буквально грають роль меблів(саме у фільмі, першоджерело не читав). Але навіть так головним героям тупо не дають часу розкритись, через що розвиток їхніх стосунків інколи натягнутий. Фільм триває 82 хвилини і йому сильно не вистачає ще 40 на згладжування кутів.

Але якби це означало втрату якості візуального сексу, то я беру свої слова назад, бо виглядає все дуже уя-муя. Малювала студія CLAP, яка нічим не видатна, та вона clapped those cheeks, як по композиції, так і по анімації. Так, це повний метр, тому ціна візуалу у контексті враження тут нижча, але я люблю красиві картинки і ви мені нічого не зробите.

«Тунель у Літо, Кінець Прощань» — це така «Анохана» з підмішаним «Інтерстелларом», вдвічі швидшим за потрібний пейсингом і без Secret Base.

Тунель, що здійснює бажання

Обговорення

Ви не авторизовані