Сага про Вінланд: Історія не про вікінгів / Огляди / Hikka

Манґи про вікінгів буквально півтори штуки. Тобто, ніша фактично порожня, що робить «Сагу про Вінланд» Макото Юкімури - унікальним представником жанру/теми/тегу. Та і навіть якби там було тайтлів 10, він міг би сміливо влізати в цю двіжуху(ісекай чєк). Але звісно я це розписую, якби це був просто якийсь скандинавський шьонен, яким він і був у першому сезоні. Манґа почала виходити ще у 2005, коли ще не те що манґа, аніме на всесвітньому рівні - це було щось про покемонів. Тож те, що ми отримали аніме-адаптацію чогось з тих часів аж у 2019 - це майже диво.

Виходить перший сезон "Вінланда" з-під рук Wit Studio, до цього вже відомої студії, здебільшого через сезони 1-3 «Атаки Титанів», тобто за якість можна було не турбуватись. Питання полягало лише в сюжеті, бо синопсис був багатообіцяючим(на основних подіях переказує перші епізоди), але чи витримається планка? Перший сезон від початку і до кінця є цільним, тому ті, хто дропнув тайтл, певно, з самого початку очікували щось інше. І, що цікаво, ця пастка розміщена тут двічі, адже перший сезон «Саги про Вінланд» не має нічого спільного з «Сагою про Вінланд» в цілому.

Весь перший сезон я можу описати, як історію про батьківство і ненависть. Усе уявлення Торфінна про світ, якщо таке і було у його 5-6 років, розлітається після вбивства Аскеладдом його батька. Разом з цим розлітається фігура його батька, яка стає тінню і джерелом його ненависті до Аскелада. Ця ненависть змушує його слідувати за вбивцею його батька, і внаслідок обставин і оточення вона торкається інших(звичайні селяни). Торфін не пам'ятає і не знає життя без битв тому особливо і не задумується над тим, що він робить. В нього є ворог, якого він попри все має вбити власними руками і заради чого він буде виконувати його накази аби бути поряд. Та згодом цей ворог стає йому батьком.

Ні, зараз мова не про Торса, а про людину, яка не мала до Торфінна майже ніяких почуттів. Навіть так Аскеладд став батьківською фігурою для Торфінна, хоч і не в повній мірі, хоча тут залежить від стандартів кожного. Той недовгий час, коли Торфін був зі своїм рідним батьком, його настанови і повчання, все це було перекрито авторитетом Аскелада, котрий вчив хлопця виживати у цьому жорстокому і підступному світі за допомогою таких самих жорстоких і підступних методів. Постійні дуелі з Аскеладдом були для Торфінна свого роду уроками, які не обов'язково вчили винятково прийомам і фокусам в битвах. Цей освітній процес породжувався і банальним спостеріганням за своїм ворогом і вбивцею батька. Та попри свою ненависть Торфін не зможе отримати бажаної помсти над Аскеладдом , а Аскеладд виявиться небайдужим до Торфінна у момент своєї смерті, наказуючи йому жити далі.

І ось після невеликого тайм-скіпу відбувається повна перебудова персонажа, яка трапилась буквально через втрату сенсу життя. Усе, чого він жадав близько 10 останніх років - це смерть Аскеладда від його руки, але це було лише на поверхні. Підсвідомо за весь цей час він сам до нього прив'язався і у той день він втратив не лише свого немезіса, а й ще одного батька. В першій половині другого сезону Торфінн сам підтвердить у розмові з Ейнаром, що на момент смерті Аскеладда він вже не відчував тієї ненависті, яка керувала ним на початку. Стаючи рабом без якогось власного бажання, він буквально стає порожнім тілом, яке блукає у тіні минулого, послідовно усвідомлюючи глибину своїх вчинків та їхніх наслідків.

Перебудова Торфінна починається з появи Ейнара, чий світ, в свою чергу, був зруйнований світом Торфінна, і початок другого сезону та вибудова їх взаємин є одним з найкращих character development'ів, які я бачив. Чітко прослідковується вплив справедливості Ейнара на спустошеного юнака, який не знає нічого окрім війни. Пізніше дійде до того, що Торфінн буде неодноразово стримувати Ейнара, аби той не став на стежку ненависті, так як Торфін, як ніхто інший знає її ціну.

Окрім загального вектору розвитку подій, перший та другий сезони відрізняються одним цікавим моментом: на мою думку, за весь розвиток Торфіна, як персонажа, у першому сезоні відповідає Аскеладд, і я зараз не про відносини між людьми, а про більш технічну сторону питання. Вірніше буде сказати навіть, що Аскеладд був єдиним, хто змінював оточуючих його персонажів. Інших таких безпосередніх впливів я не помічав. Другий же сезон представляє цілі ланцюги того, хто на кого, як і через кого впливає. Якщо не відкривати цей Ящик Пандори, а просто сприймати те, що нам показують, то потім можна непогано заплатити за це, наприклад, на 18 епізоді, коли Кетіль дізнається про спробу втечі Арнгейд. Це павутиння впливу з нуля вибудовує новий шар зацікавлення для глядача і мені це сильно сподобалось. Багато чого Торфінн сприймає через призму Ейнара, на якого впливає Арнгейд, яка також впливає на Кетіля і ще дуже багато зв'язків, які можна розбирати годинами.

Бойовки тут кіт наплакав у порівнянні з першим сезоном, і це звісно обумовлено зміною світогляду головного героя. Проте в цього є і наздоганяючий ефект: зменшена кількість битв робить їх більш особливими. Коли Торфінн вперше у сезоні вдався до насилля після того, як фермери зруйнували їхнє з Ейнаром поле, я ледь не підстрибнув на стільці, коли той зробив удар замість Ейнара. Це доставляє неймовірно. І з огляду на це можете зрозуміти в якому захваті я був, коли дійшло до бійки зі Змієм.

Але все ж таки, як так сталося, що «Сага про Вінланд» перетворилась з м'ясної історії про вікінгів в історію глибокої рефлексії та становлення справжнім воїном попри зовнішні провокації? Ви могли зустрічати якусь інфу з приводу того, що Юкімурі не подобаються вікінги. Це не зовсім те, що мається на увазі. Юкімура Макото не любить бійки та жорстокість, проте визнає їхню крутість, через що медіумним образом для своєї історії, для того, що він хотів донести, він обрав саме вікінгів. Ця неймовірна вибудова справжнього Торфіна з дитини, яка так жадала воювати, а потім була змушена це робити, не спрацювала б у якомусь іншому сетінгу, де з обох боків є ті, хто хочуть воювати, і ті, хто не хоче.

Що стосується технічної складової: з першим сезоном все зрозуміло - рука у Wit'ів набита після битви Леві та Кенні з третього сезону Атаки; в якусь абстракцію на той момент історія не заводить, тому з візуалом все добре. Не знаю чи я тоді не звертав такої уваги на саундтрек, чи там він дійсно працював не так сильно, бо не було потреби, але чого видатного я тоді не запам'ятав. АЛЕ В ДРУГОМУ СЕЗОНІ MAPPA витискала з нього все. Ямада Ютака навалив потужного і епічного музла, яке змушує діалоги виглядати, як найепічніші битви. Візуально, попри те, що це MAPPA, яка наче про екшон, все виглядає так, як треба(особливо той мікрофайт товстуна без руки з битви проти вікінгів, коли вони вирішили їбанути моушн-кепчур тупо заради флекса).

Перший сезон "Саги" був для мене хорошим - ні більше ні менше. А от другий... Насправді так само, але зовсім по-іншому. Попри те, як лупив саундтрек, і як історія намагалась(мабуть) витиснути якісь сльози під час усієї мікроарки про Арнгейд і Ґардара - на мене це не спрацювало. Те ж саме і про наслідки цієї арки - на 18 епізоді мені було погано, але не типу якось емоційно. Це було схоже на те, коли бачиш, як комусь дають по яйцях і тобі самому стає боляче. Я розумів, що до цього йде, але якоїсь сентиментальної реакції від мозку не було. Тут немає роялів і усе, що може піти не так, обов'язково піде не так - цю формулу я знаю ще з життя, тому я дуже обережний і у різні ризиковані двіжухи не встряю, бо розумію, що як тільки я візьму участь - все піде по пизді. Досвід від другого сезону мені сильно нагадав «Монстра» Наокі Урасави, який ти замість того щоб дивитись, наче читаєш, як книгу, що дає змогу більше вдатись до аналізу. Відсутність цього емоційного фону і впливу сильно сприяє цьому та, враховуючи який контекст і характер має ця історія і що в неї хотів закласти Юкімура, це дуже логічно. Це не той тайтл, який я коли-небудь передивлятимусь, гадаю. Як зазначається на початку і вкінці сезону, цю історію треба викарбувати, а для того, щоб її викарбувати, треба її зрозуміти, і для цього ніякий зайвий екшн чи зайва сентиментальність не мають ставати на заваді. Це те, що треба один раз побачити, зрозуміти і запам'ятати на все життя... Викарбувати цю історію у собі.

Сага про Вінланд: Історія не про вікінгів

Обговорення

Ви не авторизовані