Оцінюю літній сезон аніме 2025 👒 / Авторське / Hikka

Якось так склалося, що після другого сезону «Ґранд Блю» я ввімкнула другий сезон «Порцелянової лялечки», а далі — покотилося. Одне аніме, друге, третє… і ось я вже глянула купку аніме з літнього сезону. Тож я подумала: а чому б не підсумувати цей марафон короткими враженнями про літній сезон.

Disclaimer: ця добірка стислих оглядів не претендує на повну об’єктивність. У кожному сезоні неможливо охопити всі тайтли — інколи бракує часу, а інколи просто не виникає бажання їх дивитися.

А якщо вам подобається читати під музику, то рекомендую ось цю та бажаю приємного читання.

“Ця порцелянова лялечка закохалася – 2 сезон ”

Загалом, доволі гідне продовження: анімація прокачалась, ендінґ — просто цукерочка, графіка — очі радує. Але, якщо чесно, після попереднього сезону деякі діалоги змушували мене трохи крінжувати. Може, це я вже постаріла для такого, а може, справді трохи крінжовенько.

Дуже сподобалось, як розкривають персонажів з ігор та аніме, у яких косплеять персонажі — і ще цікавіше слухати про сам процес створення косплею.

Під чайок нормально, 7/10.

“Запашна квітка цвіте гідно”

Є в цьому аніме якась іскра, але водночас бракує самого вогню. Персонажі приємні, стосунки між ними — те, що найбільше тримає. Та от окремо про кожного сказати майже нічого… Найбільше дратує те, що навіть головних героїв ледь-ледь розкривають: чому вони так поводяться, яке в них минуле, які їхні мотиви? Питань — море, відповідей — крихти. Саме через це історія здається порожньою, а персонажі — картонними. Хотілося б більше емоцій, більше думок, щоб відчувалося, що за їхніми словами щось стоїть. Бо іноді та ж Каоруко видає таке, що продовжувати перегляд уже не хочеться. Графіка, треба визнати, гарна — але, особисто мені, нагадувала “Blue Lock”. І ця паралель весь час лізла в голову, псуючи атмосферу. Музика… є. І все. Опенінґ, ендінґ, вставки — нічого не зачепило. Зате одяг — просто кайф! Миленький одяг на не менш милій Ваґурі — очі відпочивають.

От і виходить, що вище 6 не поставиш.

“Первородний гріх Такопі”

«Первородний гріх Такопі» виявився досить цікавим аніме, яке час від часу змушувало мене зупинятись і аналізувати поведінку персонажів. Мені справді було цікаво спостерігати, як вони взаємодіють, хоча по ходу перегляду іноді з’являлось відчуття, що події надто легко читаються наперед. У певний момент уже майже зрозуміло, куди воно все котиться і тому частина сцен, які нібито мали шокувати, сприймалася більш передбачувано, ніж хотілося б. Через це не вистачило трохи глибини: хотілося б бачити більше побутових дрібниць із життя героїні, більше її думок і внутрішніх переживань, щоб проблематика була показана не лише діями, а й зсередини, без поспіху і штучного нагнітання. Інколи справді складається враження, що автори робили ставку на раптовий емоційний удар замість того, щоб закласти міцний фундамент у перших серіях. Через це деякі важкі теми виглядають поверховими, ніби їх подали для ефекту, а не для розкриття персонажів. Але фінал... ну, фінал мене просто вбив. Часу на перегляд не шкода, але деякі моменти все ж не зайшли.

7/10.

“Літо, коли помер Хікару”

Для мене це аніме — передусім про щось крихке й болісно-щире: історію підліткового нерозуміння себе та світу, коли межа між дружбою й коханням стає настільки тонкою, що розрізнити її майже неможливо. У центрі — двоє людей, пов’язаних ніжністю, довірою і взаємним тяжінням, від якого важко відірватись. Шкода, що дехто відкидає цю роботу лише через наявність теми ЛГБТ. Бо тут вона подана з надзвичайною делікатністю — без штучного акценту. Насправді, я вважаю, що це історія про втрату — про біль, який залишається після смерті близької людини, про спробу дихати, коли горе стискає горло, про життя, коли здається, що серце розсипалось на друзки. Якщо дивитися глибше, то перед нами — не просто сюжет із тематикою, а справжня сповідь людського серця, розірваного між спогадами й реальністю. І мало яке аніме вміє так майстерно тримати цю моторошно-красиву атмосферу, як «Хікару». Сюжет рухається ідеальним темпом — без затягування, без зайвих сцен. Музика — окрема любов: опенінґ і ендінґ звучать так, ніби їх створили просто з емоцій персонажів. Опенінґ відправився у мій плейлист. Після перегляду залишається те саме особливе відчуття — суміш задоволення, туги й бажання ще хоч трішки побути в цьому світі. Чекаю на другий сезон. 10/10.

“Неосяжна блакить – 2 сезон”

Що ж, другий сезон «Ґранд Блю» вийшов, без сумніву, кумедним і легким — але замість очікуваних дайвінгів, дуркування й філософських розмов у стані алкогольного просвітлення, ми отримали... любовний багатокутник. І не в найкращому вигляді. Не можу сказати, що романтична лінія прям зовсім зайва, але вона тут явно третє колесо — наче і є сенс, але якось не до місця. Можливо, проблема не в самій ідеї, а в тому, що на тлі цілком добротного сюжету, живих персонажів і чудової атмосфери, ця любовна драма виглядає слабше, ніж мала б. Втім, «Неосяжна блакить» усе ще має той самий шарм: море, сонце, літо, відчуття свободи й багато пияцтва. А ще — ту безтурботну енергію, через яку хочеться самому зануритися з головою. І навіть якщо другий сезон іноді збивається з курсу, він усе ще мені подобається. Тож так, весело було — але, чесно, менше любовних трикутників, більше пива й плавок. 7/10.

"Таємниці мовчазної відьми"

Аніме залишає змішане, але загалом приємне враження. Головну героїню показано вдало: її травмованість відчувається не лише через слова, а й через жести, мовчання, дрібні емоційні деталі. Проте іноді її поведінка виглядає надто шаблонно — особливо дрібні рухи на кшталт того, як вона їсть або бігає. Це додає неприродності там, де хотілося більше стриманості. Атмосфера коливається між драмою і спокійною ностальгією, створюючи цікаве емоційне тло. З Монікою легко відчути певний зв’язок, хоча сюжет подекуди розвивається нерівномірно: окремі сцени затягнуті, інші ж пролітають без потрібної ваги.

У підсумку це хороше аніме, яке не вражає масштабом, але має свій настрій і залишає по собі тихий емоційний слід. 7/10.

p.s. більше сцен із Неро, будь ласка (⁠✯⁠ᴗ⁠✯⁠).

“Дівчина напрокат – 4 сезон”

Bruh, я ж не мазохістка.

“Нові Трусяшка та Панчошка з Паском”

Стервозне, гламурне й безсоромно веселе продовження — саме те, на що я чекала. Другий сезон «Трусяшки та Панчошки з Паском» не намагається бути “глибшим” чи “дорослішим” — він просто знову дає нам те, за що ми полюбили оригінал: хаос, блиск і бруд у найкращих пропорціях. Атмосфера залишилась впізнаваною — барвиста, гіпертрофовано-сексуальна, але з тією самоіронією, яка не дає всьому це перетворитись на безглузду пародію. Музика, як завжди, качає: електроніка, класика, трохи безумства — і все це ідеально під стиль серіалу. Жарти місцями дійсно смішні, особливо якщо не очікуєш від них чогось особливого. Приємно, що сезон не робить вигляд, ніби минулого не було — він продовжує історію з тієї ж точки, залишаючись у межах знайомого тону. Персонажі все ще яскраві, стервозні й надмірно впевнені в собі, але саме це й робить перегляд таким класним. На вечір, щоб відключити мозок і почілити в компанії двох стерв — саме те, що треба. 8/10.

“Колишній наречений сестри закохується в знедолену леді”

Що я можу сказати… це було нудно, передбачувано і, чесно, трохи боляче для мого почуття смаку. «Колишній наречений сестри закохується в знедолену леді» — це типовий набір штампів, які ми бачили вже тисячу разів. Сюжет настільки клішований, що можна вгадувати наступну сцену ще до того, як її покажуть. Головна героїня — вічна “сіра мишка”, яка постійно повторює про “політичний шлюб” і дивується, що до неї хтось ставиться по-людськи. А він — надзвичайно незвичайно-багатий чемний чоловік, але серіал намагається переконати нас, що це вже подвиг століття. Дякую, але ні. Це не романтика, це інструкція “як заплутати очевидне”. Усе це супроводжується такою кількістю крінжу, що хотілося просто перемотати сцену й забути, що я це бачила. Більше 2 нема за що поставити…

“Відплата святої, покритої рубцями”

Герої цього аніме щиро дивують — і не розумом, на жаль. Головна героїня то поводиться як табуретка, то раптово демонструє рівень геніальності, гідний Нобелівки. Її перехід від наївної “я просто хочу, щоб усі були щасливі” до “я зло у плоті” настільки різкий, що здається, ніби сценарист просто забув змінити сцену. Хімії між героями — нуль. Передісторія — з категорії “писали вночі, здається, на коліні”. Анімація… ну, скажімо так: бюджет — десь дві канапки й пакет соку. Для порівняння, у тому ж “Блю Лоці" — аж три канапки і це помітно. Тут усе мильне, місцями 3D-шне, а загальна якість така, що часом ловиш себе на думці, ніби дивишся не аніме, а фанатську озвучку манґи зі слайд-шоу. Музика теж не рятує: опенінґ і ендінґ нижче середнього, фонова музика — як із низькоякісної безкоштовної бібліотеки звуків. Загалом, якщо ви шукаєте приклад того, як не треба робити аніме — ось він. Якби можна було поставити 0, то це була б заслужена оцінка, а так 1/10.

Підсумок

Тож підсумовуючи аніме літнього сезону — суміш на будь-який смак: від глибоких і емоційних («Такопі», «Хікару») до легких і веселих («Трусяшка та Панчошка», «Неосяжна блакить») і відверто крінжових («Колишній наречений…», «Відплата святої»). Загалом можу сказати, що мені сезон сподобався :)