Кокпіт — щось, чого не вистачає в аніме. / Огляди / Hikka

Рецензія призначена лише для попереднього ознайомлення з OVA, а також військової техніки на той час. Рецензія не містить спойлерів!

Не знаєте, чим зайняти вільну годину ввечері? Цікавитеся військовою чи льотною тематикою? Чи просто шукаєте щось нестандартне серед аніме? Що ж, представляю до вашої уваги "Кокпіт", збірку трьох історій на військову тематику. Автором цих історій є Лейджі Мацумото, відома людина, яка створила "Космічний лінкор Ямато", "Галактичний експрес 999" та безліч інших дивовижних космічних історій. Але "Кокпіт", а точніше оригінальна манґа "Поле битви", є нестандартною і водночас однією з перших його робіт. Ці історії розповідають не про фантастичних героїв, а про простих військових країн "Осі", які видаються нам з різних боків.

Незважаючи на вказівку першоджерела манґою, насправді все дещо інакше. Випущеними виявилися лише 4 розділ I тому "Сталевий драгун", 5 розділ III тому "Штурмовий загін „Грім"" та 4 розділ VI тому "Небесна тяга." Якщо ви якимось чином входите в ту малу групу людей, які знайомі з манґою (будь то по розповідям з Reddit, чи якимсь чином ви її десь частково читали), то при перегляді аніме не побачите суттєвих відмінностей між розділами та відповідними епізодами. Справа в тому, що манґа є не більш ніж опорою, вона бере якісь сюжетні мотиви, але наголошує на інших складових. І на додачу варто сказати, що четвертий том став опорою для фільму "Аркадія моєї юності". В аніме більший акцент йде на діалоги, думки, міркування і саме на смислову наповненість, ніж на авіацію та екшен. Бої анімовані не на ідеальному рівні, але на цілком прийнятному, проте навіть їм приділено меншу частину екранного часу.

Історичні моменти та тема Другої світової в цілому

Що характерно для багатьох авторів 70-80-х, дитинство яких припало на Другу світову, найбільш поширеною видами манґи була військова тематика, а зокрема японська сторона Другої світової. Лейджі у цій справі не став винятком, і хоч фактично він не писав творів на реальній історичній основі, але певні знання він мав. Раннє дитинство Лейджі припало на кінець війни, а особливість місця проживання дозволила спостерігати тисячі камікадзе, загибель знаменитого Ямато і, звичайно, ранні наслідки атомних бомбардувань. Варто зазначити, що, як і будь-який військовий твір, у ньому присутній антивоєнний характер, а сюжет не точнісінько повторює події Другої світової, а скоріш показує альтернативну варіацію історію. Наприклад, якщо ви вже знайомі із зав'язкою першої серії, то знаєте, що сюжет обертається навколо атомної бомби Третього Рейху, якої не було насправді. Насправді Третій Рейх також був близьким до створення ядерної зброї, але цього вчасно вдалося уникнути. Серія ж є своєрідною спекуляцією, відповідаючи на запитання: Що якби Третьому Рейху все ж таки вдалося першим досягти ядерного озброєння? Таким чином, сюжет збудований на ґрунті подій Другої світової, але при цьому не йде далеко у фантастику, як умовний "Глибоководний флот", але одночасно з цим розвиває та надає глядачеві новий погляд на військові події того часу. За подібним принципом будуються та інші історії.

Технічна частина та її особливості

Друга світова (а точніше, сюжети, пов'язані з нею) і технічне виконання — це два основні чинники, чому варто подивитися дане аніме. І якщо з першим ми розібралися, то тепер варто розповісти про особливості другого. І головне, що варто згадати, є досить унікальне виробництво. Незважаючи на те, що єдиною студією вказані MadHouse дійсність є трохи інакшою. Наприклад, якщо ви зараз відкриєте кадри аніме або банально глянете на головних авторів історії, то побачите три зовсім різні підходи від різних людей. Де головною відмінністю буде дизайн персонажів та обстановки загалом. - Перший епізод — Slipstream; - Студія — MadHouse, керівник — Йошіакі Каваджірі; Першу серію виконали саме MadHouse, на їхню частку дісталася екранізація історії німецького Люфтваффе, мабуть, найнестандартнішої з усіх. Йошіакі вирішив не відходити далеко від класичного стилю персонажів, і на відміну від інших історій, у цій вони найбільше наближені до інших робіт Лейджі (Райндарс — Гарлок, Мельгенна — Мейтель) і в якійсь мірі виконані більш реалістично.

Якщо говорити про довкілля в цілому, то режисеру вдалося передати її сповна: похмурий темно-синій контраст, на тлі якого зображені не менш похмурі літаки та сама ядерна бомба. Лише зрідка виділяється щось більш світле чи яскраве. І хоча нічна пора присутня в кожному епізоді, але саме в Рейху вона буде виглядати максимально страшною.

Що ж до Йошіакі, то про нього ви напевно хоч раз чули як про автора "Манускрипту нінджя", режисера та розкадровника багатьох знаменитих проектів, та й загалом як про людину, що в індустрії вже 50 років. До речі, це був не перший досвід участі в антології з іншими авторами, саме "Лабіринт сновидінь" є таким. У ній Каваджірі дісталася друга серія, історія про смертельну гонку та її божевільного чемпіона. Каваджірі чудово вдалося передати настрій тієї гонки, морок, божевілля та трохи страху, який був доповнений звуком. І тут загалом теж саме, хто б що не казав, але саме перша серія є найпохмурішою та найсильнішою на візуал та звук. - Другий епізод — Sonic Boom Squadron; - Студія — JCF, керівник — Іманіші Такаші; У цій серії режисер вирішив зіставити образи і між якісними камікадзе та американцями, присутні і прості образи, що ні в яку не схожі з реальністю.

Щодо загальної обстановки, то зі зміною локації змінився і зовнішній вигляд: яскравіші острови та океани змінили темне небо, і самі види літаків.

Про студію JCF, або Jacom Eizou мало чого можна розповісти. Всього п'ять (а на Хіцці й зовсім чотири) творів, два спільні, один хентай, всі вони максимально різноманітні по відношенню один до одного, а описувати там і нічого, як такого. Крайнє, що можна додати, студія небагато (як і прийнято подібним студіям) допомагала у виробництві деяких аніме без жодної згадки. Повертаючись до режисера, вже не знаю як, але Такаші справді зробив найдраматичніший із усіх трьох сюжетів. Це при врахуванні, що за його спиною практично одні мехи, та й загалом своє режисерське місце хоч десь він отримав лише у 90-х працюючи над Ґандамом. В цілому, Іманіші велику частину своєї роботи працює над меха, зокрема, все над тим же Ґандамом, і, по суті, все. - Останній епізод — Knight of the Iron Dragon; - Студія — Visual 80, керівник — Такахаші Рьосуке; Найменшу роль літаки відіграють саме у цій серії. Події відбуваються на острові Лейте, солдати майже повністю оточені, і шляхів відступу не залишилося. Після несподіваного артилерійського удару, що знищує одну з точок японців, Рядовий Кодай залишається одним із небагатьох, хто вижив. Через мить на місце з боку аеродрому мотоциклом приїжджає Рядовий Уцуномія з наказом про допомогу, але побачивши ситуацію, розуміє, що допомоги не буде. Тим не менш, Уцуномія вирішує повернутись, щоб віддати наказ про відступ, з чим йому допоможе Кодай. Так і починається коротка та дружня подорож двох друзів на мотоциклі. Таким чином, акцент буде йти більше на наземну частину, хоча ситуація більше буде схожа з минулою серією, зважаючи на те, що події знову відбуваються з японською армією. Образи цього разу практично не змішані, японці – одні, американці – інші.

Visual 80 виділяються не сильно потужніше минулої студії, більше половини це всякі дитячі твори. Хоча можна виділити і один виняток — Ґайвер. Як такого праця нічого особливого не представляє, не звичайнісінька за сюжетом, але звичайнісінька за технічною частиною тих часів. Але враховуючи саму студію, ця робота підкреслює, що вона (студія) була здатна на самостійну роботу, ясна річ, не рівня MadHouse, але цілком пристойного (власне, яка серія і вийшла.) Дідусь Такахаші почав свій внесок ще з часів першої адаптації Дороро, пізніше взяв участь у створенні різних проектів, де обіймав різні посади, не рідко, до речі, його можна зустріти з раніше згаданим Іманіші з минулої серії. Хоча багатьом сюжет цієї серії може здатися більш реалістичним, але він навіть якось виділяється на тлі інших (не буду його вихваляти або, навпаки, принижувати, самі вирішите вже.) Після Кокпіта він продовжить роботу над різними проектами, з останнього можна виділити "Байку", яка, незважаючи на будь-яку критику і проблеми, отримала гарні відгуки та оцінку понад 8. Подібних збірок досить мало самих по собі, на слуху з яких хіба що можна згадати “Спогади”, але навіть у нього зовсім інша ситуація в порівнянні з Кокпітом. За підсумками видно, що хоч MadHouse прямо і не брали участь далі, вони активно допомагали в анімації, кольорі, звуку, тощо.

Про літачки (й не тільки)

Ключовою фішкою твору є військова техніка, а саме авіація. Обійдемося без детально-допитливого аналізу параметрів техніки, а обмежимося лаконічним описом та її екскурсом в історію.

Slipstream

FW-190 A-4 — Фокке-Вульфи на одному рівні з Мессершміттами, Дорньєрами, Гайнкелями, Юнкерами та Арадами були головними виробниками авіації для Люфтваффе. Незважаючи на таку різноманітність, більшість цих літаків виступали здебільшого перешкодою, ніж загрозою для авіації Союзників. На тлі цього літаки серії FW-190 стали одними з найвдаліших у цій справі. Спочатку вважаючись як винищувач з гарною маневреністю і водночас маючи досить хороші характеристики рівня штурмовика, що дозволило створити повноцінні штурмові і винищувально-бомбардувальні модифікації.

Але навіть вони почали в якийсь момент втрачати перевагу перед старими, добрими та перевіреними часом Спітфайрами про які піде розмова далі. Spitfire (ранньої модифікація з двигуном “Griffon") — Упевнено відповім, що це найбільший літак не тільки Королівських військово-повітряних сил, а й загалом усієї авіації союзників Другої світової, і поступатися він може хіба що не менш легендарному P-51. Машина брала участь буквально у всіх можливих кампаніях і навіть поставлялася до СРСР за ленд-лізом (1 331 апаратів.) Загалом саме спітфаєри стали одними з ключових рятувальників ВБ під час битви за Британію.

B-17 "Летюча фортеця" - фортеця, що дійсно літає, поряд з B-24 "Визволитель" став одним з двох головних бомбардувальників США, що брали участь в першу чергу на Західноєвропейському театрі війни. Але чимало літаків за час битви потрапили до рук німецького командування, де їх визнали відмінними апаратами для доповнення своєї авіації. Так, у Рейху вони почали іменуватися під назвою "Dornier Do 200". Використовувалися, переважно, лише окремим одиничним підрозділом Люфтваффе заради виконання надсекретних, розвідувальних чи небезпечних операціях.

Ta 152 H-1 - з 43-го року Люфтваффе активно шукали нові методи боротьби з авіацією Союзників та СРСР. Особливо це стосувалося області перехоплювачів і штурмовиків, рішення знайшов Курт Танк з його "глибокою" модифікацією вже перевіреного Fw 190. Взагалі про літак мало чого можна сказати, він має хороші бойові характеристики, але через кінець війни та неефективність німецького виробництва дати йому точну оцінку боєздатності не вдасться.

"Та" є не єдиним літаком із подібною проблемою: Arado Ar 234, Dornier Do 335, Messerschmitt Me.210, Messerschmitt Me.163 та інші важко оцінити після втрати ініціативи, а разом з цим і ефективності виробинцтва, з боку Рейху. Додатково: Фау-2 — перша балістична ракета, хоча в аніме її час зведено до мінімуму, але саме вона принесла багато подій у світ, від створення своєї балістики для інших країн до вивчення космосу та першої фотографії Землі звідти.

Sonic Boom Squadron

Mitsubishi G4M2e — за часів японського мілітаризму країні потрібна була авіація та флот, як людині повітря. Ще починаючи з 30-х років у бій пішла активна програма покращення та розробки торпедоносців з метою підготовки до майбутнього штурму островів. І вже 1935-го року Mitsubishi G3M став першим масовим торпедоносцем імперії. Але 30-40-і це часи, коли технології військових машин швидко змінювалися, і до початку 40-х G3M вже вважається відносно застарілим, внаслідок чого доводиться знову вдатися до створення нового літака. Спочатку запланований на базі G3M літак довелося кардинально переробляти через характеристики висоти та швидкості, в результаті з великими труднощами, але успіху було досягнуто, і G4M, що вже став фактично повністю новим літаком, прослужив імперії до останнього її дня. G4M2, а саме тип E, що почав своє виробництво в 44-у році, не мав сильно відрізнятися характеристиками від початкових модифікацій, за винятком однієї головної - це заміна торпед і бомб на дещо страшніше, MXY7 Ohka, про яку й далі піде мова.

MXY7 Ohka — "Квітка сакури", вона ж "Бака-бомба", називайте як хочете, але це не забере факту її гіркої та страшної істини. Коли Японська імперія почала програвати, а прості літаки та кораблі вже фактично не могли справлятися проти авіації та флоту Союзників (а окремо це стосувалося ВМС США), міністерство почало думати про вирішення цього питання. Уявіть: у вашому розпорядженні не найбільша кількість матеріалу у зв'язку з тим, що матеріалів залишилося не так багато, але в той же час є чимало вибухових речовин і купа людей, просочених японським мілітаризмом, що готові померти за свою батьківщину будь-яким методом. У результаті ми отримуємо потужну ракету, що фактично не збити і одночасно дешеву у виробництві та використанні, єдиним мінусом якої буде її принцип доставки до цілі.

Сам проект зробив внесок на рівні Фау-2, але вже у розвиток протикорабельних ракет. Mitsubishi A6M Zero — щось місцевого аналога FW-190 тільки японський і спрямований на морські бої. Як і природно більшості техніки країн "Осі", до середини війни їх машини почали активно програвати, зокрема тому ж F6F Hellcat і F4U Corsair, але про це не тут. Загалом A6M мабуть один із найкращих літаків Тихоокеанського фронту першої половини війни. Але, незважаючи на все, літаючи величезними групами, бій проти них був нелегким завданням, навіть у другій половині війни.

Kawanishi N1K-J — спочатку запланований як новий винищувач з метою протидії F6F і F4U, а також подальшої заміни A6M на здивування навіть самого керівництва виявився досить вдалим у цьому плані. Хоч і маючи низку проблем, літак у результаті зміг зарекомендувати себе небезпечною машиною для всіх літаків Союзників, але через пізній вступ до битви він не зміг на довго відкласти долю Японії.

F6F "Hellcat" — ох вже ця "пекельна кішка." Що її танковий однофамілець, що вона сама були досить небезпечними машинами на полі бою. Для новачків тих часів Hellcat прощав багато помилок і мав чудові характеристики, що легко дозволяло воювати проти Японської імперії. Незважаючи на подальші модернізації, літак залишався пріоритетним у навчанні серед пілотів та прослужив США до середини 50-х.

Knight of the Iron Dragon;

Як уже було сказано, в останній серії упору на авіацію немає, за весь час практично не було показано літаків. Ki-61 — єдиний показаний сухопутний літак Імператорської Японії з незвичайним для нього двигуном рідинного охолодження. В аніме йому практично не приділено часу, так що тут теж обійдемося без прямого аналізу. Якщо описати в цілому, то в нього одна, спільна з іншими літаками Японії, проблема — слабкість конструкції в ключових типах на тлі ВПС США: слабке озброєння, раніше згаданий проблемний двигун, що хоч і був непоганим, але через його ненадійність і труднощі виробництва викликало чимало проблем. Сюди ж додається і проблема в бою, адже незважаючи на те, що 1 на 1 літак чудово себе показував (навіть при вищесказаних проблемах), то в груповому бою, що є основою основ, вони перетворювалися на не більше ніж мішені.

Type 96 15 cm cannon — самохідка, заснована на іншій артилерії задля облогових боїв, оскільки в імперії практично не було гармат, що могли б стріляти на дистанції 20 км. Але, в результаті ця артилерія не отримала належної розробки, через що кількість випущених екземплярів дорівнювала 30 одиницям, а сама зброя прийняла більше вигляд фортечної артилерії, ніж облогової. Артилерія переважно брала участь якраз у боях за Філіппіни та оборону Маньчжурії, але сильної ефективності не показала.

Submachine gun M3 — М3 це як умовний ППШ-41 або МP-40, тільки американський. Загалом, як і раніше названі варіанти, М3 не відрізняється чимось на кращий чи гірший бік, це просто гарний ПК зроблений на роки, та так, що в бронетехніці США він був аж до 2005, а в деяких куточках світу й досі використовується. Browning 1919 — спеціальна модифікація M1917 з повітряним охолодженням. Головний станковий кулемет США першої половини ХХ століття, навіть після кінця експлуатації в США він ще використовувався в деяких конфліктах на Близькому Сході, а також був на озброєнні в деяких країнах аж до середини 80-х, як і тих самих сил самооборони Японії. Говорячи про нього ближче в рамках Другої світової, шукати йому заміну почали ще в 45-му році, трофейні версії активно використовувалися як Рейхом, так і Імперською Японією, ну і як було сказано, післявоєнну Японію вони теж не оминули. Варто доповнити: в аніме практично всі сцени (чи спец. варіанти техніки або її ТТХ) зображені в повній точності, крім однієї, яка зазнала художнього перебільшення Дещо про щось (спойлер):

Висновок

Який можна вивести підсумок із усього описаного? Кокпіт — це і рідкісна, і водночас нестандартна антологія, в якій кожному знайдеться індивідуальна історія, і непогана з технічного боку адаптація і багато чого ще. Як я вже сказав, дивитися її можна з багатьох причин, від банального коротання часу ввечері шляхом недовгого аніме до вивчення військового жанру у напрямку реалізму та пошуку "великих замислів" у діалогах й оточенні. Мені, як любителю історії та її альтернативних варіацій, колишньому воїну HOI4, WoT і War Thunder і просто тому, хто часом шукає не найпопулярніші твори, сподобалося тут практично все, від чого я гордо вліпив сюди 10. Але просто взяти і необґрунтовано поставити в даному огляді 10/10 я не можу, тому що у аніме все-таки є свої недоліки, а також я банально не можу описати всі можливі плюси. Хотілося б щиро вірити, що таких творів стане більше (що у випадку з цікавими антологіями, що у випадку з військовими історіями), але на жаль, часи подібних "випадкових OVA" закінчилися, а робити хоча б короткометражний фільм середньої якості навряд чи хтось ризикне, адже такі аніме в кращому разі виведуть у 0, а в гіршому сховаються в тіні майбутнього, пропадаючи навіть із інтернет ресурсів. P.S. Залишу вам один спойлерний(?) AVM.