Актриса тисячоліття — проста ідея, прекрасна реалізація. / Огляди / Hikka

Без спойлерів. (Але з легкими натяками.)

Я ненавиджу тебе! Просто нестерпно! І я люблю тебе! Просто нестерпно! — Аякаші

“Тут мала бути кльова гіфка…”

Вступ

Якби мене попросили описати фільм трьома словами, то це були б сюрреалізм, макгафін та матч-кат. До всіх цих понять ми повернемося трохи пізніше, проте без них не вийшла б та сама "Актриса тисячоліття", що поєднує в собі теми недосяжної любові та величезного кар'єрного шляху завдовжки життя. Робота справді великого режисера Сатоші Кона, який раніше малював мангу, брав участь як ключовий аніматор у різних проектах, а також виступив сценаристом у "Спогади." Але визнання та популярність йому принесла картина "Досконала Журба", де він відтворив свої режисерські якості, частково переробивши історію під свій лад. Цей же фільм став новим кроком у шляху Сатоші, адже цього разу історія повністю оригінальна.

Зав'язка

З перших хвилин здається, що сюжет фільму досить звичайний, що частково так і є на початку. Режисерові Ґен'ї Тачібані разом з його оператором доручають зняти біографічний фільм про колись велику актрису, Чійоко Фудзівару. Одразу ж і розкривається характер працівників студії: режисер, що повністю захоплюється актрисою та вихваляє її майстерність, і простий оператор, що жодного разу не цікавився її творчістю і вважає пристрасть боса досить дивною.

Один з перших діалогів де це проявляється.

Сама актриса після завершення своєї кар'єри повністю закрилася в практично тихому від людей місці, де єдине, що її може турбувати, це землетруси, зазвичай Фудзівара не приймає ні гостей, ні репортерів. Це не пов'язано з її характером, чи з якоюсь ситуацією, вона просто хоче відпочити після всього, що вона відбулося у її кар'єрі. Але почувши, що ці люди везуть для неї таємничий предмет, який був важливий для неї в житті, вона цікавиться ними і все ж таки вирішує дати їм інтерв'ю. Цим предметом є ключ, нам поки не розкривають, що це за ключ, чий він і від чого, проте одне відомо точно: він найважливіша частина фільму. У місцях, де проживає Чійоко, землетруси не є рідкістю, вони відбуваються будь-коли, навіть зараз, перед початком інтерв'ю. Сама ж пані народилася під час Великого кантоського землетрусу.

На подив головних героїв, доля Чійоко стати актрисою була вирішена не відразу, вона не народилася в якійсь родині акторів і не проходила спеціальну для цього школу, її життя було досить звичайним, і хоч вона й росла без батька, проте кондитерська, що дісталася у спадок, не дала їй з матір'ю жити бідно. Все її дитинство та юність буде пов'язане з роками кривавої політики експансіонізму Японії, коли будь-яке необережне висловлювання призвело б до покарання. Одного дня до її будинку приходить головний режисер студії Ґіней, він пропонує їй шанс стати актрисою і дебютувати у спеціальному фільмі, який відбуватиметься на території Маньчжоу-Го, для підтримки солдатів, що там воюють. Проте позиція матері категорично негативна, вона вважає акторство та інші подібні професії для дівчини – це сумнівне заняття, і що справжня жінка має бути домогосподаркою, вірною дружиною та матір'ю дітей. У цей час Тачібана й Іда ніби потрапляють у ті часи, ніби стаючи героями цієї розповіді. Тим часом Чійоко сама навіть не знає, чого хоче, розмірковуючи на прогулянці про майбутню долю, вона стикається з загадковою людиною з ключем.

Однак як швидко відбулася ця зустріч, так само швидко закінчилася. Виявляється, чоловіка переслідують представники влади і він спішно ховається. Переслідувачем виступає людина зі шрамом на обличчі. На його запитання куди подався цей хлопець, Чійоко сумнівається, що відповісти, проте помітивши слід крові, вирішує збрехати і після того, як вони йдуть, вона поспішає йому на допомогу і ховає у своєму будинку.

Під час розмови з чоловіком вона розуміє, що він не є поганою людиною, влада женеться за ним лише через антивоєнну позицію, сам він художник і малює звичайні картини, а ось його друзі воюють у тій самій Маньчжурії, тому він планує вирушити туди й підтримати їх. Водночас під час цих розмов вона швидко закохується в нього. У якийсь момент Чійоко помічає ключ, хоч вона й усвідомлює його значущість, вона вирішує вдатися, ніби без поняття, заради того, щоб зустрітися з ним ще раз наступного дня.

Але на жаль, наступного дня вона знову натикається на кривавий слід, тільки цього разу замість коханого знаходить цей ключ. Швидко збудувавши ланцюжок подій вона поспішає до свого будинку. Діставшись туди вона дізнається від управителя, що з тією людиною все гаразд, а сам він прямував на залізницю. Чійоко якнайшвидше намагається дістатися місця й помічає якийсь схожий образ, що сідає на поїзд, що вже відбуває, їй не вдається наздогнати поїзд і в цей момент...

Так, це все виявляється звичайним фільмом. Ні ми, ні оператор цього не зрозуміли. В який момент події біографії актриси стали переплітатися з її акторською грою. Нам спеціально не показали на початку книгу з цією роллю серед інших, проте тонко натякнули в моменті з підморгуванням дідуся.

Трохи про майбутнє та загальне

Надалі ми все більше занурюватимемося в дії фільму, з кожним новим фільмом ми будемо опинятися в різних епохах, в залежності від року фільму, змінювалася і його тема: від усіляких історичних бойовиків різних епох Японії до новітньої фантастики. переплітатися будуть не тільки події минулого, а й сьогодення - оператор раз у раз мелькатиме в масовці, а режисер так і зовсім поступово займе головні ролі в наступних картинах Чійоко. Можливо, і навіть, швидше за все, ви змогли помітити схожість із історією у фільмі "Титанік". Літня і відносно багата людина, що переказує свою історію? - Є. Команда, якій доручили взяти інтерв'ю? - Є. Є навіть свій незадоволений співробітник, який вважає, що дана актриса не більше ніж черговий прохідний актор, на якій був зациклений бос, ну і звичайно ж, свій макгафін. Однак замість того, щоб просто розповісти нам схожу історію (в плані подачі оповідання), Сатоші підносить її незвичайним чином у вигляді змішування нереального з реальним, минулого з нинішнім, неможливого та звичайного. Чудовий хід, ось у чому краса сюрреалізму. Ах так...

Про сюрреалізм

Якщо говорити коротко і простими словами, то сюрреалізм — це змішування снів, фантазій та спогадів разом із реальністю, у нашому випадку саме останній варіант. У сюрреалізмі кидається виклик реальності, відбувається візуальний обман, алюзії та інше. Герої спочатку перебувають, а потім беруть безпосередню участь у подіях минулого, що колись відбувалися з актрисою. Причому беруть участь наступним чином - акуратно вклинюючись в оповідання так, щоб не порушити хронологію подій, з кожним разом стаючи все більш значущими персонажами давніх подій, все більше поринаючи в сюрреалізм.

Подальша розповідь призначена, якщо вас зацікавила чи цікава в принципі тема сюрреалізму, тим, хто прийшов за самим фільмом — у наступний пункт. (Але якщо ви фулл шарящі, то навряд чи дізнайтесь щось нове.

Макгафін

Ось ми і підібралися до того самого загадкового терміну - макгафіну, хоча насправді нічого таємничого в ньому немає і його ви точно вже зустрічали хоча б раз. За своєю суттю, макгафін – це ключовий предмет, що дає старт історії та виступає її основним двигуном (і не рідко кінцем). Макгафіном може бути будь-що і будь-хто, але його суть завжди одна: про нього (або його дії) практично нічого не відомо. Прикладів макгафіна можна навести чимало: намисто з згаданого раніше Титаніка, Ван Піс в однойменному аніме, Сувій Дракона з Панда Кунг-Фу. Говорячи про більш "відомі" приклади макгафіну для українців, то це знамениті діаманти з радянського фільму Діамантова рука або "Виконавець бажань" з S.T.A.L.K.E.R.: Тінь Чорнобиля. Навіть сама Чійоко зізнається, що хоч вона нічого не знає про людину яку шукає, ключ для неї є тим самим прагненням її знайти.

Також тут сталося одне з численних використань "матч-ката."

Персонажі

Чійоко Фудзівара

Перш ніж перейти до огляду самого персонажа, хочеться сказати, що її прототипом послужили такі реальні актриси, як Хара Сецуко та Такаміне Хідеко, їхній золотий час кар'єри випав на 1950-1960-і роки, аналогічно і золотим часам Фудзівари, проте, вона не стала повною копією чи поєднанням цих актрис. Щодо її ранніх років ми обговорили частково у зав'язці. Сам характер Чійоко досить добрий, вона шанує людей, намагається працювати як професіонал і все це заради єдиної мети — знайти художника. її майстерність, що будується на певній меті, вражає не тільки нас і персонажів, а й ще одну актрису, про яку піде трохи пізніше. Чійоко спроможеться зіграти не в одному фільмі, і з кожним її майстерність зростатиме і зростатиме, в самому кінці вона зрозуміє, що всі ці роки брехала собі лише в одному, але про що ви дізнаєтеся вже самі. Варто зазначити, що її доля частково схожа з долею іншого персонажа з раніше згаданого “Досконалої Журби” —Міма Кіріґое. Вони обидві популярні особистості, у кожної є свій "головний фанат", проте якщо у Міми це схиблений вбивця сталкер який вирішив що Міма може належати тільки йому, то в Чійоко це той самий режисер, що всіляко готовий допомогти і захистити її від небезпеки.

До речі, про нього!

Ґен'я Тачібана

Так само чудово робить свою справу, йому цікава історія Чійоко не тільки як актриси, а й як особистості в цілому, що вона пережила, як все відбувалося та інше. Завдяки тому, що Ґен'я є затятим фанатом її мистецтва, багато що він і так знає і лише доповнює свої знання її розповідями, а сам він завдяки цьому швидко вливається в її розповіді як союзник у її ролях і так само майстерно повторює сцени.

Саме він дуже схожий із сталкером з “Досконалої Журби” — Учідою Мамору. Однак, як уже було сказано, він ніколи б не образив Чійоко й не став би докучати їй.

Кьодзі Іда

Іду можна описати буквально чотирма словами: "Кьодзі Іда - це глядач". І це не перебільшення, він, як і ми, вперше знайомимося з актрисою та її творчістю. І ми і він, на відміну від боса, не можемо ніяк допомогти, ми так само не розуміємо всю пристрасть боса до актриси, а всі його питання і коментарі будуть схожі з думками глядача, ну і до кінця історії він все ж таки більше увійде в суть фільму прямо як і ми. Варто його похвалити і за майстерну роботу оператором, незважаючи на все, він намагається знімати те, що потрібно для кадру.

І трохи кумедних кадрів/фраз

Людина з ключем

Нам показають його цілком мирною людиною, що лише через одні висловлювання переслідується владою. Він художник і цим, а також своїми розповідями він зачаровує Чійоко. Нам спеціально не розкривають повністю його обличчя, щоб залишився якийсь елемент загадковості і щоб ми не могли точно знати, чи зустрінеться він нам протягом фільму. Його образ буде вічно здаватися в ролях Чійоко як того до кого вона постійно намагається дістатися. Про нього як і про наступних два персонажі мало чого можна сказати, але вони будуть грати свою ключову роль аж до самого кінця фільму.

Людина зі шрамом на обличчі

Людина, що грубо кажучи, увійде до кошмарів Чійоко. Його одяг значно відрізняється від того, який носять інші представники влади, а ще в нього є шрам під оком. Такий образ легко запам'ятати та складно забути, особливо коли ця людина женеться за тим, кого ти сам шукаєш. У ролях Чійоко цей образ так само спливатиме, проте вже як ворог, що протистоїть Чійоко, а також є ще одна невелика особливість у його образі та спогадах, проте про це не тут.

Аякаші

Вкрай складно дати їй якусь характеристику, цей дух виступає в одному з перших фільмів Чійоко, проте далі переслідуватиме її всю її кар'єру. Не хочеться будувати якихось теорій щодо нього, єдине що варто сказати, та сама її фраза (яка знаходиться ще на початку рецензії) має величезний сенс.

Ейко Шімао

До того як Чійоко стала головною актрисою студії, довгий час це звання тримала саме Ейко. Вона такий самий майстер своєї справи, але тільки якщо Чійоко побудувала свою майстерність на певній меті і часто грала саму себе, то Ейко довелося добиватися всього як звичайній акторці. І саме вона, а не чоловік зі шрамом, в основному гратиме ролі протистояння проти Чійоко. Її характер схожий на тей, який зображується у фільмах, любить дивитися на Чійоко з висока, а в якийсь момент розкриє свій реальний мотив, визнавши одну важливу річ.

Джунші Отакі

Син директора і режисер тієї самої студії, де знімалася Чійоко. З перших кадрів появлення проявляється зло і страх боса по відношенню до нього, причину цього розкриють ближче до середини фільму. Сам він особистість досить звичайна, спочатку навіть вирішував частково допомагати Чійоко в пошуках, проте пізніше зміниться.

Технічна частина

Головний прийом монтажу, який варто згадати, - це "матч-кат." Це перехід від одного кадру до іншого, схожого. На відміну від "джамп-ката", який розбиває один безперервний послідовний кадр об'єкта на дві частини, дії фільму змінюють своє місцезнаходження чи час. Перехід може бути як плавним, і швидким. З найвідоміших: "Космічна одіссея 2001 року", де відбувається перехід між кісткою та космічним кораблем завдяки їхнім формам, місцезнаходження та ракурсу. Іншим відомим і вже плавним переходом можна назвати вид носової частини від Титаніка, що потонув, до ще не зруйнованого. Також тут є склейка по руху і повторення кількох сцен у різних ситуаціях. Досить добре виглядає момент зйомки від імені оператора, проте цей прийом був використаний лише раз. Протягом усього фільму ці прийоми використовуватимуться у різних ситуаціях, від спокійних розповідей до напружених битв.

Гарно дотримується кольорова гама різних епох, періодів чи фотографій. Вона підібрана так, як була намальована або показана в ті часи, сюди ж відноситься і правильне поєднання кольорів одягу, дизайну персонажів та обстановки цілому.

Часткова проблема з другим фоном була частково вирішена (хоч би як це звучало.) Справа в тому, що в Доскональній Журбі у персонажів часто були відсутні якісь елементи обличчя або тому подібні, тепер вони хоч якісь та присутні. А ось задні фони оточення так само тримаються на висоті, вони красиво і детальніше зображені. Також цього разу тут іноді присутня більш детальна анімація персонажів (проте при такому випадку вони зазвичай не так далеко від першого фону.)

Ну і, звичайно ж, OST, хоч фільм і робить основну ставку на напружені шуми або часом повну їхню відсутність, проте вся музика, написана для фільму, виконана чудово. Автором музики тут є Хірасава Сусуму, який відзначився своєю чудовою музикою у кожній із його робіт. Берсерк та його 3D ремейки, Паприка, Агент Параної. Практично у всіх цих роботах він не лише написав музику та музичний супровід, а й займався і аранжуванням, композицією, лірикою і навіть інколи виконанням. Хоча самих по собі композицій у фільмі небагато, вони мають кілька варіацій та ідеально підходять під те, що відбувається на екрані. Повне зібрання є тут: https://youtube.com/playlist?list=PL40E2DA0148C5F0BF&si=uspL99BTYg2oBXeI

Ще трохи про Сатоші

Поговоримо ще трохи про самого Сатоші, а точніше про його любов до сюрреалізму. Вона присутня у чотирьох із п'яти його режисерських робіт (Токійські хрещені сюди не входять.) Наприклад у Доскональній Журбі протягом перебігу подій втрачається реальність і вигаданість, рано чи пізно ми разом з головною героїнею перестанемо розуміти, де ж реальність, а де вигадка з її альтернативним его. В іншій, популярнішій роботі Паприці, прямою темою аніме буде переплетіння снів та реальності, що зрештою, призведе до повного божевілля. Роботи Сатоші не такі відомі і доступні, як у того ж Хаяо Міядзакі або Макото Шінкая, але вони в рази краще показують силу кіно, анімації та її божевілля. Самим Сатоші надихалися такі автори, як Даррен Аронофскі та Крістофер Нолан. На жаль, Кон не дожив і до 50, він помре через рак, який знайшли надто пізно, а сам він не втілить багатьох ідей, включаючи на третину готове аніме "Dreaming Machine", і сьогодні за це аніме так і не повернуться, головною причиною цього є те, що режисера такого рівня так і не було знайдено. Про все це ви також можете почитати особисто на сайті Сатоші, зокрема в його останньому повідомленні.

У сучасній японській аніме-індустрії є багато прекрасних режисерів, у яких різні смаки, але жоден режисер не має такого ж рівня здібностей, як Кон. На даний момент я не можу згадати жодного іншого режисера, крім Кона, тому я не мав вибору, крім як зупинити виробництво і завершити його відповідно до плану. — Маруяма Масао.

Трохи особистого

Перед деяким результатом хотілося б трохи сказати від себе. Сатоші до волі недооцінений режисер. І це так, проте ще недооціненим є саме цей фільм. Коли я вперше подивився його, мені також були не особо цікаві перші 20 хвилин, і я не вникав у різні його теми, і за підсумком зі всіх 4-х фільмів оцінив його найгірше (не через систему оцінок, а загалом.) Однак при недавньому перегляді я переконався, що картина більш ніж гідна. Вона не являє собою страшний трилер з безумством, просту і добру різдвяну історію або науково-фантастичні пригоди, вона найкраще уявляє себе те, що може познайомити вас з творчістю Сатоші, найкраще розкриваючи його як самостійного автора і, звичайно ж, передаючи банальну, досить просту, але сильну історію. Для того щоб точно переконатися в тому, чи подобається вам цей фільм або здається гідним середнячком, найкраще переглянути його ще раз через півроку/рік, але вже під іншим кутом, не просто як історія однієї людини, а як щось більше.

Висновок

Актриса тисячоліття — чудове кіно, що не просто розповідає історію персонажа, а піднімаючи різні теми, про які ви дізнаєтеся під час фільму. Сатоші Кон, геній своєї справи, повз основні жанри фільму, він зміг додати сюди легку комедію і важливу мораль, підкресливши це красивою картинкою. Хоча цей фільм є найнепопулярнішим серед інших, він заслужено отримав чимало нагород, серед яких найзначущішою є перше місце разом із "Віднесеними привидами" на Японському фестивалі медіа-мистецтва. Цей фільм точно вартий вашої уваги з багатьох причин, починаючи від банального інтересу до нього, закінчуючи вивченням фільмографії Сатоші. Подібних фільмів дуже мало, а ті, що є і близько не схожі з акторкою тисячоліття.

Ну, тоді давай. — Сатоші Кон